Людмила Вишневецька пережила 25 операцій з відновлення шкіри

10.06.2016
Газета по-украински

47-річну Людмилу Вишневецьку знайомі та рідні називали лялечкою. Її миловиде лице та привітну усмішку знали багато жителів Лисичанська. П'ять років тому, коли жінка йшла на роботу, вона й гадки не мала, що цього дня її життя перевернеться шкереберть.

Людмила працювала оператором нафтопереробного заводу «Лінос». Того дня відкачувала залишки бензину з дна цистерн. Під час роботи шланг раптом зірвався й почав поливати пальним усе навколо. За хвилину пролунав вибух і спалахнуло полум'я.

— Біль був пекельний, — пригадує Людмила Миколаївна. — Я закрила обличчя руками, щоб хоч його врятувати. Але косметика, облита бензином, все одно горіла. Промайнула думка — ось така вона, смерть.

Раптом пригадалися кадри з фільмів, де люди качалися по землі, аби збити полум'я. І вона зробила те саме. Але марно — вся підлога теж була залита бензином. Вогонь погасили піною з вогнегасника. Останнє, що пам'ятає Людмила, — зняла шкіру з рук, мов рукавички.

Прийшла до пам'яті в лікарні. Медики довго не дозволяли їй дивитися на своє обличчя.

— У когось у шафці я знайшла люстерко і, глянувши на себе, знепритомніла, — розповідає. — Обличчя було, як чорна грушка.

Лікування Люди взявся оплатити завод. Перші 12 операцій зробили в Лисичанську. За півроку обличчя побіліло. Однак брів, вій і носа не було. Рот — невеличка смужка. Їсти жінка могла лише з чайної ложки.

— Мене підтримали рідні — особливо чоловік, — розповідає Людмила. — Коли він уперше побачив мене, тільки заплакав. А син не зміг дивитися, вийшов. Подруги казали, що в мене золотий чоловік. Мовляв, не кожен погодиться жити далі з травмованою дружиною, ще й так дбатиме. А я навіть припустити не могла, що Олександр може мене покинути.

Через два з половиною місяці Людмилу виписали з лікарні. Їй довелося вчитися ходити заново, бо поки лежала, ноги "забули", як це робиться. Вдома вирішила боротися за своє здоров'я. Повернути обличчя заради дітей і внуків.

— Місцевим хірургам я не довіряла. Вони не мають відповідної кваліфікації, — розповідає Людмила Вишневецька. — Тому поїхала в клініку Філатова до Одеси. Там мені відмовили. Лікар сказав, що випадок дуже складний, і порадив їхати в столицю.

В опіковому центрі в Дарниці жінці зробили дві операції: відновили шкіру на руках і змінили форму рота. Однак медики постійно нагадували про оплату їхніх послуг готівкою. Натякали, що державна установа бідна, тому безготівковий розрахунок небажаний. Де взяти «живі» гроші, пані Людмила не знала.

Вихід підказали знайомі. Треба звернутися в комерційну клініку — приватникам байдуже, готівкою платять чи за перерахунком.

— У приватній клініці «РоміТаль» мені запропонували «зробити» ніс, татуаж брів, прибрати рубці з обличчя й «вималювати» губи, — каже Людмила. — І, знаєте, після цих операцій я знову відчула себе жінкою.

Одного дня Людмила Миколаївна впіймала себе на думці, що перестала ховатися від людей. Коли зустрічала знайомих — віталася першою.

Нині жінка господарює вдома, відновлює сили. Їй дуже хочеться забути пережиті 25 операцій.

Але щоб обличчя повернулося остаточно, потрібні ще дві «пластики». На жаль, з оплатою завод почав зволікати.

— Я не прошу нічого зайвого, — каже на прощання пані Людмила. — Просто хочу повернути своє обличчя. Це ж не руки, які можна сховати в кишені.

Опіки отримує кожен 700-й.

За даними Центру медичної статистики МОЗ України 2004 року опіки різної складності отримали 64 269 осіб — кожен 700-й житель країни. З них понад 6 тисяч — ураження очей.

Останнє, що пам'ятає Людмила, — зняла шкіру з рук, мов рукавички.

Після цих операцій я знову відчула себе жінкою.

Людина повертатиме обличчя все життя.

— Випадок із Людмилою дуже складний, — пояснює директор Центру лазерної естетики «РоміТаль» Ніна Чигринець, 55 років. — Після травми змінилася і шкіра, й дихальні шляхи. Нам довелося не лише розгладжувати рубці на обличчі пацієнтки, а й відновити їй ніс, вії, змінити форму губ та намалювати брови.

Це спільна робота лікаря і пацієнта. Вона не завершується по виході з лікарні. З обличчям Людмилі доведеться працювати все життя: підживлювати та омолоджувати шкіру, розгладжувати косметичними засобами та масажем.

Александра Субботина, Газета по-украински